Товариші – члени Центрального Комітету!

 В першу чергу хочу від імені членів ЦК, наших товаришів по партії подякувати всім виборцям, які в умовах шаленого тиску, безпрецедентної антикомуністичної істерії, підтримали нашу партію на виборах. Це було, без перебільшення, мужнє рішення в умовах терору проти КПУ, в умовах державного «замовлення» на пряме знищення єдиної системної політичної опозиції олігархічному, націонал-фашистському режиму. Спасибі Вам, шановні виборці, за принциповість, громадянську, патріотичну позицію. 

Нинішній Пленум займе особливе місце в житті Комуністичної партії України. Він має своїм завданням дати політичний аналіз підсумкам минулих парламентських виборів і окреслити першочергові шляхи діяльності партії в кардинально нових умовах.

Що найперше обумовлені двома взаємопов’язаними чинниками: тим, що парламентські вибори зберегли і посилили владу, яка встановлена після військового перевороту на Майдані у лютому 2014р, тобто легалізували режим олігархів та націонал-радикалів. А також тим, що саме цей режим за вісім місяців поставив країну на межу катастрофи, розпочав та продовжує братовбивчу криваву війну проти власного народу на Донбасі.

Розмова наша, як ніколи раніше, має бути відвертою, предметною і конкретною.

Передовсім щодо політичних і соціально-економічних обставин, в яких відбулися ці дочасні парламентські перегони. Ці обставини з багатьох чинників характеризуються словом «вперше».

Вперше Україна опинилася на вістрі боротьби провідних геополітичних гравців за зміну розстановки сил на Європейському континенті і в світовому вимірі. В результаті спланованого за океаном й організовано проведеного спецслужбами Майдану 2013-2014 років завдано суттєвого удару по зовнішньополітичному курсу країни. По суті, на Хрещатику й прилеглих вулицях життями і кров’ю українських громадян американці за підтримки Європи завдали стратегічну (сподіваємося - тимчасову) поразку багатовіковим дружнім російсько-українським відносинам. Україна опинилася у сфері впливу - більшою мірою - США і меншою – Європейського Союзу.

Це посилило загрозу єдності та територіальної цілісності нашої країни, втрати її державного суверенітету, призвело до ще більшого підпорядкування внутрішньої і зовнішньої політики диктату США і ЄС, міжнародних фінансових організацій.

Значно зросла роль заокеанського штабу – «вашингтонського обкому» у формуванні українських кадрів. Саме американці, як ми бачимо, вирішують, хто має займати ключові посади в Уряді і парламенті України. Дійшло вже до того, що у кожному міністерстві вони мають свого  «смотрящего». Саме з цією місією контролю виконання вказівок до Києва вже втретє протягом восьми місяців (безпрецедентне явище!) прибуває віце-президент США Джо Байден.

Парламентські вибори відбулися після здійсненого 19-21 лютого 2014 року державного перевороту, в результаті якого в Україні утвердився прозахідний маріонетковий, колабораціоністський режим жорстокої терористичної диктатури, що опирається на оскаженілі націонал-шовіністичні кола духовних спадкоємців пособників гітлерівських фашистів часів Великої Вітчизняної війни.

І підстав сподіватись на поліпшення ситуації у найближчій перспективі немає.

Необхідно все це донести до трудящих, мільйони яких ще вірять у казки про Європу, де вони нібито незабаром заможно житимуть. Вірять у байки про європейські зарплати і соціальні стандарти та членство в ЄС, про те, що ось-ось «заживуть по-новому», як того обіцяв при обранні Президент.

Варто роз’яснити, що виборці, які голосували за списки Яценюка, Порошенка, «Самопомочі», Ляшка, Тимошенко та, зрештою, й так званого «Опозиційного блоку», надали їм повноваження на подальше зниження заробітної плати і пенсій. На  підвищення комунальних тарифів і цін на продукти харчування. На ліки, недоступні пенсіонерам. На продовження війни і холодну зиму. На введення податку на нерухомість навіть для неімущих верств населення.

Вперше виборча кампанія, як і весь час перебування при владі нинішнього режиму, проходила під акомпанемент мілітаристського чаду, супроводжувалася нагнітанням воєнного психозу і антикомуністичної істерії.

Війну з власним народом влада цинічно використовує не лише для того, щоб допомогти собі і своїм олігархам загарбати власність своїх конкурентів. На війну влада списує прорахунки своєї бездарної внутрішньої і зовнішньої політики. На війні наживаються ті, хто має доступ до постійно зростаючих державних асигнувань і пожертвувань на підтримку Збройних Сил. Воєнна риторика стала головним атрибутом передвиборної агітації більшості учасників парламентських виборів, хоча 74 стаття Закону про вибори народних депутатів України забороняє поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі .

Життя переконливо показало, що якби відбувся торік запропонований комуністами референдум щодо вибору варіанту зовнішньоекономічної орієнтації України, то можна було б уникнути того загострення політичної ситуації, яке нині обернулося незворотними трагічними наслідками.

Вперше вибори проходили не на всій території України

За нашим глибоким переконанням, лише Комуністична партія України зможе знову зшити країну в тих історичних межах, що існували за радянських часів.

Вперше на виборах була такою низькою явка: вона склала лише 52,42%. А в регіонах Південного Сходу явка була в середньому на 20 відсотків нижчою порівняно із західними областями. До того ж, відсоток явки ЦВК рахує не від загальної чисельності виборців, а лише виборців тих 198 (із 225) виборчих округів, де вибори відбулися. Зокрема, із понад 5 мільйонів громадян, зареєстрованих у Донецькій і Луганській областях, можливість проголосувати на виборних дільницях за місцем проживання мали лише 1,8 мільйони виборців. А проголосували з них лише третина – 598 тисяч.

Розгорнуто безпрецедентну кампанію, мета якої – взагалі усунути Комуністичну партію з політичної арени. На порушення Конституції і волі майже трьох мільйонів виборців було припинено діяльність парламентської фракції комуністів. Наші депутати були позбавлені доступу до формування порядку денного пленарних засідань Верховної Ради, повністю обмежені у використанні парламентської трибуни, засобів масової інформації для висловлення і доведення до громадськості позиції комуністів з принципових питань державної політики.

Компартію, її керівників і активістів без будь-яких підстав звинувачують у «підтримці сепаратистів і тероризму» і навіть «у фінансовій їх підтримці», зазіханні на єдність держави, інших мислимих і немислимих злочинах. За категоричною протизаконною вимогою спікера, який виконував обов’язки глави держави, було розпочато і зараз триває ганебний судовий процес щодо заборони діяльності Компартії. В парламенті брутально проштовхується закон про заборону комуністичної ідеології.

Щодо Компартії, її прихильників розгорнуто не лише моральний, а й фізичний терор. Деякі наші товариші заарештовані. З них вибивають – із застосуванням катувань – «свідчення» у злочинах, яких вони не коїли. Розгромлені й пограбовані приміщення ЦК, багатьох партійних комітетів на місцях. Не припиняються акти печерного вандалізму – нищаться пам’ятники радянської епохи. На вістрі боротьби з комуністами – неонацистські організації, які всебічно підтримуються центральною владою й місцевими властями.

Всупереч заявам заангажованих міжнародних спостерігачів минулі вибори були, особливо для Комуністичної партії, нечесними, несправедливими, а тому їх результати важко визнати легітимними. Станом на 30 жовтня, за повідомленням МВС, надійшло більше 2 тисяч повідомлень про злочини у зв’язку з виборами і було порушено близько 300 кримінальних проваджень. Комітет виборців України заявив, що випадки підкупу виборців мали місце практично в усіх областях України. А це лише айсберг, передовсім відображення розбірок між різними олігархічними кланами.

Вперше була встановлена повна інформаційна монополія режиму на засоби масової інформації, особливо електронні, для тих політичних сил, які при владі або підспівують режимові.

Вперше в історії незалежної України націонал-фашистський режим брутально порушуючи Конституцію і Закони не давав можливості проводити виборчу кампанію політичним силам які не підтримують цей режим.  

Шановні товариші!

Викладені вище обставини, безперечно, позначились на незадовільних для партії результатах виборів. Непроходження її представників до законодавчого органу - для політичної партії серйозна поразка. А якщо  врахувати, що за список нашої партії подано ( без  територій, де вибори не проводились) в чотири рази менше голосів, ніж на виборах 2012 року, що для подолання встановленого законом п’ятивідсоткового бар’єру нам не вистачило трохи більше 200 тисяч голосів, то те, що трапилося, не можна кваліфікувати інакше, як провал.

У Вінницькій, Волинській, Івано-франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернігівській, Чернівецькій областях кількість симпатиків нашої партії проти попередніх виборів зменшилась у 5-6 разів.

П’ятивідсотковий бар’єр вдалося подолати  партійним організаціям всіх міст і районів лише у Миколаївській, Херсонській, Харківській областях. В цілому  цей бар’єр подолали (правда, не в усіх містах і районах) також у Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській областях, а також у тих зонах Донецької і Луганської областей, де вибори відбулися. (Всі ці дані відносяться лише до кількості виборців, які взяли участь у голосуванні).

Якщо у 2012 році  у Компартії на виборах був рейтинг  четвертої політичної сили, то на останніх виборах - аж восьмої. У  Житомирській, Кіровоградській, Хмельницькій, Черкаській областях цей рейтинг знизився на 5, Вінницькій - на 6позицій.

Тут є над чим думати.  Як не гірко це визнавати, але фактом є те, що наші  кадри у переважній більшості виявилися неготовими  працювати  в умовах, що радикально змінилися.

Але причини такого стану глибше: ми повинні визнати, що поразка  стала наслідком негативних процесів, які  протягом років назрівали  і поглиблювались в житті партії. Про них  в тій чи іншій формі говорилося на з’їздах партії, на кожному Пленумі Центрального Комітету, на нарадах з секретарями регіональних і місцевих партійних комітетів, з партійним активом. Однак для подолання наявних недоліків мало що робилося, ситуація  на краще практично не змінювалась.

До участі у виборній кампанії  у деяких партійних організаціях поставилися просто безвідповідально. Замислимось, товариші, над такими фактами.

У Локачинському районі  Волинської, Народицькому Житомирської, Бобринецькому Кіровоградської, Дунаєвецькому Хмельницької областей не проголосували за партію від 200 до 250 комуністів в кожному; в Ільїнецькому  Вінницької, Любомльському Волинської, Попельнянському, Ружинському, Лугинському Житомирської,Срібнянському Чернігівської областей - від 100 до 160-ти.

Ми маємо досить вагомий загін депутатів Рад - комуністів - майже 6,4 тисячі. Але багато з них не виявили належної активності у виборній кампанії, хоча за ними стоять сотні виборців.

Нічим іншим, як формальним, а то й безвідповідальним ставленням деяких партійних працівників до справи пояснюється  й те, що лише  у двох обласних  партійних організаціях – Львівській і Харківській - на виборах  підтвердилися  дані реєстра виборців, який був представлений у ЦК.  Складання реєстра мало бути лише початком предметної, системної роботи з нашими потенційними  прихильниками.  Між тим, подекуди  склали похапцем  - для форми - папірці, передали їх в ЦК  і - забули.

Пасивність багатьох партійних організацій, невміння протистояти натиску антикомуністичних сил, давати відсіч обивательським вигадкам, які поширюють  переродженці, призвела до деморалізації  деякої частини партійців, виходу їх з партії. В цьому році вже припинили членство в КПУ понад  8 тисяч партійців  (5,1% від загальної кількості, або кожний двадцятий). Найбільші втрати понесли  Житомирська (772 особи), Дніпропетровська (693), Черкаська (645) обласні партійні організації. В партію прийнято за цей час лише 2477 нових членів.

У деяких партійних організаціях не потурбувалися навіть про  спростування поширюваних владними структурами і різного роду провокаторами вигадок, нібито Компартію вже заборонено і вона не є учасником виборів.

Окремо слід сказати про комсомол. Його впливу на молодь практично не відчувається. Що й зрозуміло: його колишній лідер виявився здатним лише "підносити набої" для провокаторів і розкольників. Та й уваги до роботи комсомольських організацій з боку партійних комітетів практично не виявляється. Це теж один з найсерйозніших недоліків нашої роботи.

Партійні комітети не змогли рекомендувати для висування кандидатів у половині одномандатних виборчих округів, а в Миколаївській області - в жодному окрузі. У Кіровоградській області обком не спромігся правильно оформити виборчу документацію. Через це жодного кандидата  від Компартії не було зареєстровано.

У той же час повсюдно спостерігалося нестримне прагнення попасти в партійний список. Невключення в список дехто розглядає мало як не особисту трагедію. Доходило до ситуацій, які просто важко зрозуміти. Перший секретар Сторожинецького райкому партії член Центрального комітету Чоботар Р.Р. відмовився від висування з’їздом його кандидатури по одномандатному округу. В той же час зареєструвався там кандидатом як самовисуванець, безпартійний, підприємець(!?). Не випадково за список від Компартії по цьому округу проголосували всього 0,73 відсотка виборців.

Вважаємо, що т. Чеботар має дати пояснення Пленуму, як розуміти його поведінку. Члени ЦК вправі знати і позицію Чернівецького обкому партії з цього приводу.

Ми не раз закликали, зокрема і на недавньому з’їзді, до відвертої,  критичної і самокритичної розмови про стан партії,  про недоліки в роботі Президії, Секретаріату ЦК, його апарату, про шляхи радикального поліпшення нашої роботи. На жаль, досі такої розмови не виходило ні на Пленумах ЦК, ні на засіданнях Президії, ні на нарадах за участю перших секретарів регіональних комітетів. Виступи, як правило, носять характер самозвітів, не містять грунтовного аналізу проблем, конструктивних пропозицій. Наші Пленуми у більшості випадків не залишають відчутного сліду в діяльності партії.

Об’єктивно приниженою виявилася роль Президії Центрального Комітету як колегіального органу,  знизилась якість штабної роботи в ЦК, не належному рівні виконавча дисципліна, слабо здійснюється контроль за виконанням ухвалюваних рішень. Реалізація багатьох рішень, рекомендацій, настанов не забезпечується ще на етапі передачі їх від ЦК до обкомів партії. Про  виконання їх міськкомами  і райкомами  партії, а тим більше  первинними партійними організаціями в таких випадках говорити взагалі не доводиться. Партія поступово втрачає динамізм, бойовитість, авторитет в масах. На жаль, про це ні на засіданнях Президії, ні на Пленумах ЦК ділових розмов практично не ведеться.

Зрозуміло, відповідальність за це несе передусім перший секретар ЦК. Але я маю право і хотів би  розраховувати на  щиру  підтримку і товариську критику з боку товаришів по партії, насамперед колег по Президії Центрального Комітету. Чого я не сприймаю, так це закритих  збіговиськ, сепаратних змов, несумісної з вимогами нашого партійного Статуту групівщини, які об’єктивно ведуть до розколу партії.

Саме так сьогодні стоїть питання.

Провокатори і зрадники свою брудну, злочинну роботу зробили. Своїм виходом з фракції вони дали владі привід для її розгрому (рішення явно незаконне, але воно було реалізоване), що стало однією з причин поразки партії на виборах.

Члени Центрального Комітету мають знати, що на цьому партія втратила.  Члени фракції КПУ  відраховували в фонд партії більше 8 млн. гривень за рік. Для довідки: сума партійних внесків становить трохи більше 6 мільйонів. 

За рахунок відрахувань  членів фракції вдалося багато зробити для професіоналізації партійної роботи: ми утримували на ставках держслужбовців майже 120 секретарів партійних комітетів (на посадах помічників-консультантів народних депутатів) і ще понад двісті - на заробітній платі, яку виплачувала Верховна Рада.

За рахунок фракції виділялись  кошти на відрядження помічників, на оплату виступів членів фракції у ЗМІ, на утримання приймальних народних депутатів, які фактично є  службовими приміщеннями партійних комітетів, на забезпечення  функціонування створеного за останні роки потужного інформаційного ресурсу. Сьогодні все це практично втрачене.

Витрати  на проведення виборчої кампанії призвели до фактичного вичерпання нашого фінансового ресурсу. Партія має бути готовою далі  існувати і діяти лише на членські внески, збором яких у багатьох партійних організаціях, зокрема  у Вінницькій, Кіровоградській, Хмельницькій, ряді інших областей, займаються незадовільно, а також на добровільні пожертвування, на які розраховувати тепер дуже важко.

Ось чим обернулося зрадництво тих, хто  продався олігархам, а зараз видає себе за ревнителів моральної чистоти і принциповості, обливаючи брудом тих, з ким  працював і чиєю підтримкою користувався! Сьогодні їх дії спрямовані на те, щоб за допомогою спільників в Центральному Комітеті захопити партію, "змінити, як вони кажуть, деякі політичні позиції", тобто пристосувати партійну програму до потреб  своїх хазяїв- олігархів. І про це мають знати члени ЦК.

Вже сьогодні є очевидними невідворотність різкого загострення політичної ситуації і  можливості соціального вибуху внаслідок різкого погіршення стану справ в економіці, умов життя переважної більшості народу, продовження війни  влади проти власного народу на Сході країни, посилення репресій проти сил, які виступають проти антинародного режиму.

Влада, яка тримається на насильстві, страхові і популізмі, спирається на найреакційніші націонал-шовіністичні сили, реабілітує пособників гітлерівських фашистів, не може втриматися довго.

В країні зростає запит на потужну політичну силу, здатну очолити і спрямувати в річище усвідомленої, організованої боротьби  широких мас проти антинародної влади протестні настрої.

Такою силою має стати Комуністична партія - глибоко патріотична сила, яка послідовно обстоює інтереси нашої країни, трудового народу. Але для цього партія повинна подолати внутрішню кризу, забезпечити єдність своїх рядів, високу боєздатність  усіх партійних ланок.

Що потрібно для цього зробити, сказано в проекті Постанови Пленуму, який у членів ЦК є.

Стратегічні наші цілі і завдання - злам капіталістичної системи, безперечно, залишаються незмінними.

Очевидно, що партія повинна використовувати тимчасову паузу в своїй парламентській історії для глибокого і всебічного аналізу перш за все внутрішніх партійних проблем - як структурних, так і політичних, вивчення та адаптації до українських реалій теорії і практики боротьби провідних партій і рухів усього світу.

Комуністи ніколи не були чисто парламентською партією, але у свідомості багатьох наших товаришів сформувалось уявлення про пріоритет виключно парламентської роботи. Партія була і залишається єдиною в Україні політичною силою, яка твердо стоїть на позиціях необхідності зміни політичної системи, боротьби за народовладдя і принципи соціальної справедливості, боротьби за соціалізм.

Ми маємо об'єднати наші зусилля з громадськими рухами та профспілками, що займаються захистом трудящих. Пропонується всім партійним осередкам, у всім куточкам України виступити організаторами потужного громадського тиску на правлячий режим і змусити буржуазних політиків відмовитися від згортання соціальних програм. Бо крім нас, жодна буржуазна партія, жоден так званий опозиційний блок не будуть захищати інтереси простих людей, простих трудівників.

Ми чекаємо конкретних пропозицій від Луганської та Донецької партійних організацій, щодо того, як нам ефективно налагодити роботу на територіях, де йдуть бойові дії, де вирує війна. Як налагодити систему оперативного інформування комуністів, як проводити партійно-політичну роботу на територіях областей, які переділені блокпостами і пересування якими небезпечно для життя. Як організувати і мобілізувати людей на захист тих наших товаришів, які потрапляють під переслідування з боку силових структур правлячої хунти.

Ми зобов’язані не тільки оволодіти ними, а й спрямувати потенціал нових інформаційних технологій в першу чергу на боротьбу з класовим ворогом.

Комуністи повинні організувати наступ з використанням всіх комунікаційних плацдармів.

Мова йде не тільки про традиційні ЗМІ: газети, телебачення, радіо, а й про соціальні мережі, про створення партійного і суспільного інтернет-телебачення і інтернет-радіо тощо. Це допоможе відкрити очі максимальній кількості громадян. Особливо, молоді.

Різке посилення нашої агітаційної, пропагандистської, ідеологічної роботи та протестні акції мають в умовах реакції стати відповіддю на злочинний наступ буржуазії на соціальні завоювання громадян України.

Переконаний, що конкретні пропозиції щодо практичної реалізації конкретних проблем, які постали перед нами, в тому числі і за результатами позачергових виборів, ми почуємо на нашому Пленумі.

Ключове завдання нашої партії на найближчому етапі розвитку - підготовка не просто до приходу в парламент, а до завоювання повноцінної влади в країні. Вирішення цього завдання це в першу чергу необхідна умова виживання громадян України в умовах глобалізації, в умовах, коли влада і ресурси, які належать всім громадянам, монополізовані нечисельним класом капіталістів-олігархів.

Шановні товариші!

Наша партія переживає найбільш гострий і небезпечний час у своїй історії. Ми повинні вистояти. Тим паче, що у боротьбі проти загрози фашизму ми не одинокі. Нас підтримують прогресивні, ліві сили Європи, інших континентів. В цьому я переконався, зустрічаючись з лідерами політичних партій ряду європейських країн  і діячами міжнародних організацій - Парламентської Асамблеї Ради Європи, Європейського парламенту та інших.

Потужною демонстрацією солідарності з комуністами, трудящими нашої країни став XXXV з’їзд союзних компартій - СКП-КПРС, який відбувся 1 листопада ц.р. в Мінську.

Влада боїться КПУ, як єдину системну опозицію, яка представляє інтереси людей праці, сповідує ідеї соціальної справедливості.

За експертними оцінками, за нашим твердим переконанням, Компартію чекає наступний склад парламенту. І …дуже скоро!

Разом ми переможемо!